Зміцнення економік у бурхливому та роздробленому світі

Виступ Крістін Лагард, Президента ЄЦБ, на дев’ятій щорічній науковій конференції «Економічна та фінансова інтеграція в умовах бурхливого та роздробленого світу», організованій Національним банком України та Narodowy Bank Polski в Києві, Україна

Київ, 19 червня 2025 р.

Для мене велика честь бути тут, у Києві – місті, яке стало символом стійкості, гідності та незламного духу свободи. Київ є не лише серцем України, а й взірцем того, що означає твердо дотримуватися демократичних цінностей в умовах величезних викликів.

Як колись написав великий український поет Тарас Шевченко: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Сьогоднішня боротьба України нагадує всій Європі про цю потужну істину: наша безпека і процвітання залежать від єдності, від інтеграції з нашими сусідами.

Перед обличчям невиправданої агресивної війни Росії українці продемонстрували надзвичайну мужність і стійкість у захисті своєї країни.

У своєму виступі сьогодні, відповідно до теми цієї конференції, я хотіла би поділитися роздумами про історичні уроки, які ми винесли із зміцнення та інтеграції економік у дедалі більш бурхливому та фрагментованому світі.

Досвід показує, що тісніші зв’язки з європейським сусідством можуть стати міцним фундаментом для відбудови України та її відродження. А в умовах зростання геополітичної напруженості та фрагментації глобальних ланцюгів постачання необхідність поглиблення регіональної співпраці ніколи не була такою очевидною.

Європейська власна довга історія інтеграції дає цінні уроки, які можуть допомогти Україні на її шляху вперед. Особливо виділяються два ключові уроки.

По-перше, хоча глибша інтеграція збільшує потенційні вигоди, вона також підвищує ризики, якщо не керувати нею розумно. Для максимізації зростання та забезпечення стабільності необхідні надійні рамки внутрішньої політики.

По-друге, переваги інтеграції не є автоматичними чи постійними. Їх збереження залежить від постійних реформ, але реформи також повинні приносити відчутні поліпшення в життя людей, і робити це відносно швидко.

Переваги інтеграції у роздробленому світі

Під час холодної війни «залізна завіса» розколола європейську економіку. Торгівля між Сходом і Заходом скоротилася наполовину. Цей поділ був схожий на введення мита у 48%, що призвело до величезних втрат у добробуті та до ізоляції Східного блоку від світових ринків^[1].

Однак трансформація, що відбулася після розширення ЄС на Схід, просто вражаюча. В середньому країни, що приєдналися до ЄС у 2004 році, за останні два десятиліття майже подвоїли свій ВВП на душу населення.

Слід зазначити, що йшлося не лише про те, щоб надолужити відставання з низького рівня. У період з 2004 по 2019 рік ВВП на душу населення в нових державах-членах ЄС зріс на 32% більше, ніж у порівнянних країнах, що не входять до ЄС^[2]. Різниця полягала в глибшій економічній інтеграції, і найбільше виграли ті країни, які вже були тісно інтегровані в регіональну економіку.

Хоча всі нові члени відчули зростання, країни з більш сильною інтеграцією в регіональні ланцюги створення вартості зафіксували майже на 10 відсоткових пунктів вищий ріст ВВП на душу населення, як порівняти з менш інтегрованими країнами, незалежно від географічної близькості^[3].

Ця різниця була зумовлена, головним чином, технологічними та продуктивними ефектами. Дослідження ЄЦБ показує, що зростання продуктивності західних компаній ЄС на 10% призвело до зростання продуктивності компаній Центральної та Східної Європи, пов’язаних з їхніми ланцюгами постачання, на 5%^[4].

Тому аргументи на користь регіональної інтеграції є очевидними, а в сучасному все більш фрагментованому геополітичному ландшафті вони стали ще більш переконливими.

По-перше, регіональна інтеграція сприяє зростанню.

Європейські економіки є дуже відкритими, а це означає, що розпад світу на конкуруючі торговельні блоки становить очевидну загрозу для процвітання. Однак найважливішим торговельним партнером Європи є сама Європа: близько 65% експорту єврозони припадає на інші європейські країни, включаючи Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Швейцарію та Норвегію. Для України Європа також є головним торговельним партнером, на який у 2024 році припадає понад 50% її торгівлі товарами.

Поглиблюючи економічні зв’язки, тобто тісніше пов’язуючи сусідні економіки, ми можемо зменшити нашу вразливість до зовнішніх потрясінь. Зростання торгівлі в нашому регіоні може допомогти компенсувати втрати на світових ринках.

По-друге, регіональна інтеграція зміцнює стійкість.

Одним із наслідків геополітичної фрагментації є переорієнтація ланцюгів постачання на надійних партнерів. Майже половина компаній, що займаються зовнішньою торгівлею, вже переглянули свої стратегії або мають намір це зробити, включаючи перенесення частини своїх операцій ближче до дому^[5]. Хоча ця тенденція зменшує стратегічну залежність, вона також може призвести до підвищення витрат.

Проте великі інтегровані регіони можуть зменшувати ці витрати, відтворюючи багато переваг глобалізації на регіональному рівні. Ланцюги постачання можуть бути реорганізовані на регіональному рівні, що дозволить кожній країні спеціалізуватися на основі своїх порівняльних переваг у регіональних ланцюгах створення вартості.

Україна може отримати значну вигоду від розширення цих мереж у регіоні, а ЄС також виграє від партнерства з Україною^[6].

Наприклад, в автомобільній галузі українські компанії вже виробляють близько 7% усіх джгутів проводів, що використовуються в транспортних засобах ЄС^[7]. У міру переходу галузі на електромобілі, які вимагають більшої кількості складних систем електропроводки, виробнича база України має всі можливості для розширення і відігравання більш важливої ролі в ланцюжку створення вартості ЄС.

Не менш трансформаційною є українська індустрія безпілотних літальних апаратів, яка стала однією з найсучасніших у регіоні. Безпілотні літальні апарати є не тільки важливим компонентом сучасної війни, але й технологією зі значним побічним ефектом і далекосяжними можливостями подвійного використання.

Дійсно, амбітна мета країни щодо виробництва 4,5 мільйона дронів до 2025 року прискорила інновації в матеріалознавстві, технологіях акумуляторів та технології 3D-друку. Ці досягнення вже знаходять цивільне застосування в таких секторах, як логістика, сільське господарство та реагування на надзвичайні ситуації.

Коротко кажучи, як для існуючих членів ЄС, так і для сусідніх країн, таких як Україна, регіональна інтеграція є і шляхом до процвітання, і стратегічним якорем у все більш фрагментованому світі.

Управління ризиками інтеграції

Однак аналіз досвіду країн, які використовували регіональну інтеграцію як платформу для зростання та реформ, дозволяє винести два важливі уроки.

Перший полягає в тому, що якщо інтеграція не супроводжується відповідними реформами, вона може створити нові вразливі місця, особливо у фінансовій сфері.

Фінансова інтеграція часто супроводжується нестабільним припливом капіталу, що може ускладнювати розрізнення сталого зростання та нестабільних надлишків у реальному часі.

Одним із способів, як це може статися, є ситуація, коли зростання продуктивності в секторах, що займаються торгівлею, таких як виробництво, призводить до підвищення заробітної плати в цих секторах, що потім поширюється на сектори, що не займаються торгівлею, і спричиняє загальне зростання інфляції^[8].

Хоча цей ефект є нормальною особливістю наздоганяючого розвитку, він може спричинити помилкове сприйняття справжньої конвергенції як перегріву економіки. Коли іноземний капітал насправді спричиняє фінансові дисбаланси, такі як нестабільний бум на ринку нерухомості, країни можуть демонструвати ті самі тенденції зростання заробітної плати та інфляції, приховуючи вразливості, які до цього призвели.

Іншим потенційним викривленням є те, що приплив капіталу може суттєво вплинути на фіскальне становище уряду, збільшуючи податкові надходження та створюючи ілюзію постійно більшого фіскального простору. Це часто призводить до проциклічної фіскальної політики, коли уряди збільшують видатки або знижують податки в періоди буму, а потім стикаються з фіскальним стресом, коли приплив капіталу змінюється на протилежний або сповільнюється зростання.

Обидві динаміки були помітні під час нещодавнього досвіду Європи з регіональною інтеграцією.

Після розширення на схід фінансова інтеграція швидко прискорилася. У період з 2003 по 2008 рік нові держави-члени зазнали надзвичайного зростання припливу капіталу, який в середньому становив понад 12% ВВП щорічно, що удвічі більше, ніж типовий рівень для ринків, що розвиваються, у всьому світі^[9].

Спочатку така швидка фінансова інтеграція принесла очевидні переваги: вона розширила доступ до кредитів, стимулювала зростання та забезпечила необхідний розвиток. Однак у багатьох країнах іноземний капітал непропорційно спрямовувався на споживання та будівельний бум, адже податкові надходження різко зросли завдяки операціям з нерухомістю та високому внутрішньому попиту^[10]. Це призвело до широкомасштабного неправильного розподілу приватного капіталу та неефективних державних витрат.

Потоки капіталу різко змінилися, коли спалахнула світова фінансова криза, викривши ці дисбаланси. З грудня 2008 року по травень 2013 року зовнішні банківські зобов’язання в країнах Центральної та Східної Європи, що не входять до єврозони, зменшилися в середньому на 27%, а в деяких країнах падіння склало понад 50%^[11].

Однак ризиків, пов’язаних із фінансовою інтеграцією, можна уникнути. Не всі країни регіону постраждали однаково. Ті, що показали кращі результати, зазвичай мали дві ключові особливості.

По-перше, вони мали чітку політику спрямування іноземних інвестицій у продуктивні сектори. Сильні промислові стратегії, кваліфікована робоча сила та інтеграція у глобальні ланцюги постачання допомогли спрямувати капітал у виробництво та торговельні послуги – сектори, що стимулюють зростання експорту і менш схильні до нестабільного буму та бульбашок на ринку активів^[12].

По-друге, вони підтримували міцні рамки фінансової політики. Більш жорсткі вимоги до капіталу, активні макропруденційні заходи та антициклічні буфери зміцнили внутрішні банківські сектори та стримали надмірне іпотечне кредитування. Ці інструменти дозволили цим країнам поглинути великі притоки капіталу без створення дестабілізуючих дисбалансів^[13].

Урок очевидний: у міру інтеграції країн у регіон міцні рамки внутрішньої політики мають вирішальне значення для забезпечення того, щоб притоки капіталу сприяли довгостроковому зростанню, а не створювали фінансову нестабільність або неефективний розподіл.

Цей висновок є особливо актуальним для України сьогодні, коли вона прокладає шлях до відновлення. Якщо відновлення відбуватиметься згідно з планом, країна може залучити значні обсяги капіталу протягом наступного десятиліття. Але без належних запобіжних заходів цей капітал ризикує бути розподіленим неправильно, що підірве довгострокову продуктивність, а не зміцнить її.

Є обнадійливі ознаки. Угода про асоціацію між ЄС та Україною та поглиблена і всеосяжна зона вільної торгівлі вже сприяли значним реформам у фінансовому секторі. Банківське регулювання в Україні зараз відповідає більш ніж 75% стандартів ЄС, охоплюючи такі важливі сфери, як достатність капіталу, управління та аудит^[14].

Національний Банк України прийняв модель нагляду, засновану на ризиках, що наслідує Єдиний механізм нагляду (систему банківського нагляду в Європі), що значно покращило контроль. Незважаючи на надзвичайно складні обставини, Україна також модернізує свої ринки капіталу – консолідує біржі, модернізує системи розрахунків та посилює регуляторне забезпечення для залучення довгострокових інвесторів.

Ці реформи вже дають результати: у 2023 році банківський сектор України залишався прибутковим і добре капіталізованим, незважаючи на триваючу війну — результат, який був би немислимим ще десять років тому.

Проте подальший прогрес є надзвичайно важливим, особливо в галузі фіскального управління. Посилення управління державними інвестиціями буде критично важливим для забезпечення прозорого та ефективного розподілу коштів на відновлення.

Мова йде не лише про дотримання зовнішніх стандартів. Йдеться про те, щоб кожне євро і кожна гривня приносили реальну віддачу для українського народу^[15].

Забезпечення стійкості інтеграції

Однак реформи не можна розглядати як одноразове зусилля.

Отже, другий ключовий урок полягає в тому, що переваги регіональної інтеграції не є автоматичними чи постійними. Для їх збереження необхідні постійні реформи, а також, що не менш важливо, громадяни повинні бачити видимі, відчутні поліпшення у своєму повсякденному житті.

У цьому контексті слід звернути увагу на два ризики.

Перший полягає в тому, що імпульс інституційних реформ може згаснути, якщо економічні вигоди не з’являться швидко.

Глибша регіональна інтеграція зазвичай починається з узгодження рамкових умов, таких як правові системи, регулювання та державне управління. Ці сфери часто швидко вдосконалюються. Але для того, щоб економічні вигоди стали реальністю, вітчизняні підприємці та іноземні інвестори повинні відреагувати на новостворені стимули, а це вимагає часу.

Довгострокові дані показують, що країни з початково слабшими інститутами отримують найбільшу вигоду від прийняття вищих стандартів^[16]. Але в короткостроковій перспективі, якщо люди бачать лише зусилля, а не результати, громадська підтримка подальших реформ може послабитися, що ставить під загрозу довгострокову конвергенцію.

Другий ризик полягає в тому, що структурні зміни в економіці можуть з часом послабити зв’язок між інтеграцією та економічною конвергенцією.

Інтеграція ринків товарів традиційно майже автоматично сприяла конвергенції, оскільки прямі іноземні інвестиції надходять до країн з нижчими витратами на землю та робочу силу, ланцюги постачання переміщуються, а країни з нижчими доходами отримують вигоду від передачі технологій.

Як я зазначила раніше, це залишиться важливим механізмом навіть в епоху повернення ланцюгів постачання ближче до дому. Але країни не можуть покладатися на нього так само сильно, як у минулому. Очікується, що майбутнє зростання торгівлі всередині ЄС буде все більше залежати від послуг, зокрема цифрових.

Однак дослідження показують, що діяльність у сфері послуг, як правило, зосереджується у більших, заможніших міських районах, які мають ознаки економіки знань: високий рівень вищої освіти, сильні сектори технологій і науки та надійна цифрова інфраструктура^[17].

Це означає, що сама по собі глибша інтеграція не гарантує широкої конвергенції у всіх регіонах. З часом країнам доведеться більше інвестувати в освіту, навички та цифровізацію, щоб забезпечити високий рівень людського капіталу.

Тому підтримувати курс на конвергенцію нелегко. Але уповільнення реформ не є виходом із ситуації, особливо в сучасному світі, схильному до потрясінь.

Існує чіткий зв’язок між сильними установами та економічною стійкістю. Дослідження ЄЦБ показують, що під час пандемії регіони з нижчою якістю установ зазнали (за інших рівних умов) додаткового зниження ВВП на душу населення приблизно на 4 процентні пункти, якщо порівняти з десятьма регіонами з найвищою якістю урядування^[18].

Оскільки наші економіки все більше зазнають впливу глобальних потрясінь, установчий регрес може створити замкнене коло: повторювані потрясіння можуть підірвати економічну конвергенцію та ще більше підірвати довіру громадськості до процесу реформ.

Найкращий спосіб для країн підтримати динаміку реформ – це визнати важливість збереження громадської підтримки та, наскільки це можливо, поєднувати вдосконалення управління з фокусом на секторах, де вони мають явну конкурентну перевагу, і де глибша інтеграція з регіоном може відкрити значні та швидкі можливості для зростання.

Таким чином переваги реформ будуть відчутні швидше і ширше.

Україна має всі можливості для реалізації цього на практиці. Її ІТ-сектор вже є відносно сильним: експорт ІТ-послуг у 2023 році досяг майже 7 мільярдів доларів США, що робить його одним із провідних експортних секторів країни, незважаючи на війну^[19].

Україна також щороку випускає близько 130 000 STEM-випускників (більше, ніж Німеччина та Франція^[20]) – і входить до п’ятірки країн світу з найбільшою кількістю сертифікованих ІТ-фахівців^[21]. Успішні ІТ-кластери активно працюють у кількох містах, а великі іноземні компанії, зокрема Apple, Microsoft, Boeing та Siemens, відкрили в країні свої науково-дослідні центри.

Також формується динамічна екосистема оборонних технологій^[22], а українські стартапи у 2024 році залучили майже півмільярда доларів США фінансування, перевершивши багатьох своїх колег у Центральній та Східній Європі^[23]. Досвід таких країн, як Ізраїль, свідчить, що така основа може дозволити країні стати більш широким технологічним центром у найближчі роки.

Якщо Україна продовжить курс на інституційні реформи та адаптацію економіки до нових можливостей, незважаючи на бурхливі обставини, вона може стати важливим двигуном зростання та ключовим фактором майбутнього регіону.

Висновок

Дозвольте зробити висновок.

Україна перебуває на вирішальному етапі – вона стикається з труднощами війни, викликами відновлення та можливостями глибшої регіональної інтеграції.

У світі, що характеризується мінливими геополітичними реаліями, така інтеграція відкриває чіткий шлях до відновлення та тривалого процвітання.

Недавня історія регіональної інтеграції демонструє не тільки її величезні переваги, але й важливість управління перехідними ризиками за допомогою надійних політичних механізмів. Вона також підкреслює необхідність підтримувати реформи протягом тривалого часу, забезпечуючи, щоб люди відчували їхні переваги.

Я впевнена, що Україна зможе повністю реалізувати свій економічний потенціал, перетворивши сьогоднішні потрясіння на фундамент для динамічного майбутнього.

Як колись написав Іван Франко, один із найвидатніших українських поетів: «Нехай життя – момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі».

Цей незламний дух відображає стійкість і потенціал українського народу та української економіки – дух, який і надалі буде рушійною силою прогресу та оновлення в наступні роки.